§ 3. Загальноправові принципи

Загальноправові принципи, характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них належать: єдність прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин, гарантованість прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності, поєднання стабільності і динамізму та деякі інші.

Єдність прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин. Цей принцип спрямований на поєднання публічних і приватно-правових засад у праві, узгодження інтересів різних соціальних груп, громадян і держави в цілому. Сутність його полягає в тому, що праву користування одним суб’єктом будь-яким соціальним благом кореспондує обов’язок іншого суб’єкта виконати необхідні для суспільства дії. Носіями прав і обов’язків є громадяни і їх об’єднання, посадові особи, державні органи і держава в цілому. Конкретні прояви дії вказаного принципу можуть бути виражені таким поєднанням прав і обов’язків:

загальному суб’єктивному праву (на працю, відпочинок, охорону здоров’я) кореспондує обов’язок інших осіб сприяти здійсненню цих прав, хто б не був їх носієм;

загальним юридичним обов’язкам (не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) відповідають суб’єктивні юридичні права конкретних осіб вимагати їх дотримання;

праву одного суб’єкта відповідає обов’язок іншого. Праву громадянина на пенсію, допомогу по безробіттю кореспондує обов’язок органу соціального забезпечення нарахувати пенсію, а служби зайнятості — допомогу по безробіттю;

кожен суб’єкт виступає щодо іншого водночас і як носій прав і обов’язків. У відносинах по договору купівлі-продажу обов’язку продавця передати товар відповідає його право одержати за нього обумовлену договором плату, а обв’язку покупця оплатити товар відповідає право одержати товар на погоджених умовах.

Гарантованість прав і свобод громадян. Реальність здійснення прав і свобод громадян забезпечується системою політичних, економічних, організаційних, а також юридичних гарантій, без яких реалізація прав була б неможливою. До політичних гарантій належить наявність розвинутої системи народовладдя і демократичних форм її здійснення; до економічних — рівність усіх форм власності, економічних можливостей усіх суб’єктів суспільних відносин; до юридичних — система правових засобів, за допомогою яких реалізуються можливість захистити свої права і свободи в суді, доступність законодавства та інших нормативних актів, можливість не свідчити проти самого себе і своїх близьких родичів, відповідальність держави за незаконні дії державних органів і посадових осіб та ін.

Принцип відповідальності за вину. Однією з підстав юридичної відповідальності будь-якого виду є вина, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та її наслідків у формі умислу або необережності. Сутність принципу полягає в тому, що застосування міри юридичної відповідальності в усіх галузях права можливе лише за наявності вини. Як вихідний він існує і в цивільному законодавстві. Однак є виняток, коли заходи цивільно-правової відповідальності застосовуються до володільця джерела підвищеної безпеки за безвинне заподіяння шкоди, тобто за об’єктивно протиправний вчинок. Водночас чимало дослідників таке заподіяння шкоди не відносять до правопорушення, а це означає, що загальна дія вказаного принципу не порушується.

Принцип законності. Цей принцип виражається в системі вимог суворого і неухильного дотримання законів і відповідних їм підзаконних актів усіма суб’єктами суспільних відносин. Свій вияв він знаходить у правотворчій і правозастосовчій діяльності. Цей принцип означає також верховенство закону в системі юридичних актів, єдність законності, тобто однакове розуміння і дотримання законів, несуперечність норм, що становлять діючу систему права, обов’язковість норм права для всього населення, неприпустимість зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш тяжку юридичну відповідальність та ін.

Принцип поділу права на публічне і приватне, на відносно самостійні галузі та інститути. Дія вказаного принципу притаманна праву України, бо цей поділ сформулювався і тяжіє до континентальної (романо-германської) правової сім’ї. Галузі права, призначення яких — забезпечувати загальне благо, виконувати функції соціального служіння, належать до публічно-правових (конституційне, адміністративне, кримінальне право та ін). Приватне (особисто-вільне) право встановлює лише юридичні форми, рамки, в межах яких суб’єкти здійснюють права, що їм належать, у будь-якому напрямку з метою досягнення особистих інтересів і потреб, а також інтересів третіх осіб (цивільне, трудове, сімейне право).

Поєднання стабільності і динамізму. Право активно впливає на регульовані відносини, і в разі адекватного відбиття у правовій формі існуючих соціальних тенденцій установлюється правопорядок як головна мета механізму правового регулювання. Однак згодом правова форма старіє і не забезпечує потреб соціального регулювання, що тягне за собою її своєчасне реформування.